« АНГЛІЙСЬКИЙ КОМПОЗИТОР ДЕВІД ГОУІ УКРАЇНА | Главная | УКРАЇНСЬКІ ЗАСАДИ В АНГЛІЙСЬКОМУ СЕРЕДОВИЩІ »
МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ТЕОРІЇ ДІАЛОГУ
Автор: admin | 01 Окт 2008
Одними з генеральних культурологічних ідей в цьому напрямі виступають глибинні положення вчених, першим з яких називаємо М.Бахтіна і його вчення про діалогізм як універсальність співіснування різного. Неспроможність, за думкою вченого, “жодного висловлювання бути ізольованим”2, або співвідношення одного начала з іншим як основи розуміння, актуалізують теоретичні засади діалогу.
Діалогічність зв’язків різних культур, ступінь і міра відкритості визначає істотну сторону історичного буття будь-якої культури. А необхідність розгляду національної культури в широкому контексті міжкультурного спілкування, взаємодії між різновидами діалогу різної якості стає актом саморегулятивних і міжрегулятивних можливостей суб’єктів спілкування. Діалогізм взаємодії сприяє такій системі контактів культур, коли надбання однієї сторони лягає в основу створення цінностей іншою, а таким чином, зазначає В.С.Біблер, “чужий” текст стає “своїм”.
Які ж основні параметри теоретичних засад діалогу треба мати на увазі при розгляді культуротворчих процесів під кутом зору інтеграції культур. Перш за все — твердження про те, що діалогізм — основна з ознак культури, особливий спосіб творення культурних цінностей. Світова культурна цілісність представляє систему в русі, розвитку, де передбачено виступає теорія багатомірності в єдності (і навпаки) культурно-історичного процесу. Світова культура представляє своєю сутністю діалог між суб’єктами культурного розвитку з постійним рухом здобутого. Славетний сходознавець М.Конрад стверджував, що існування окремих літератур як індивідуальне явище не виключає визнання явищ вищого порядку, яким є світова література.
Але тим не менше — світова культура включає в себе діалог або полілог рівних суб’єктів, без позицій зверхності або неповаги до “чужого” авторитаризму, догматизму, національної обмеженості.
Ідея діалогу рівноправних культур передбачає включення наступних позицій:
— розуміння та сприйняття об’єктів діалогу;
— їх взаємне походження, коли “чужий” текст стає “своїм”;
— принцип доповнюваності.
Ідею діалогу-розуміння висуває Г.Гадамер, підкреслюючи, що, незважаючи на різність у національних ознаках, ментальності, гено-типології, діалог передбачає розширення горизонтів світобачення, при цьому на перший план виступають солідарність і доступність взаємних позицій. Гадамера доповнює Хайдеггер, який обстоює теорію взаємопроникнення культур, коли ідея “мого” — “твого” переходить у категорію спільного.
Близькою до цих параметрів є ідея входження, яка має ще більш широкі рівні розробок шляхів і методів. Часто в науковій літературі згадується ідея “золотого моста” І.Франка — “розуміння і входження в співконтакт між далекими, давніми поколіннями сучасного покоління”5. Кожна культурна цілісність вбирає в себе ті ознаки і якості, яких їй бракує. Це формує ще один принцип — доповнюваності, коли культура, що не може реалізувати в собі всі спектри і багатозначності буття, вміє існувати не за принципом “краще-гірше” або “вірно-невірно”, а з розуміння іншого як “свого-іншого”.
Діалог висуває співконтакт партнерів, де кожна з сторін екстраполює в загальне те, чого не має партнер. Така якість діалогу викликає дію порівняльного і зіставного підходів. На допомогу знову приходять основоположні ідеї Бахтіна про типи зовнішнього та внутрішнього контакту, мікро- і макродіалогу.
На рівні структурно-теоретичних засад теорія діалогу передбачає такі якості, як здатність сприйняття чужого і вміння виховати в собі толерантність до іншого суб’єкту контакту.
Українська культура, що існувала в умовах бездержавності, з комплексом меншовартості, тим не менше завжди була толерантною до інших культур, але постійна закомплексованість і приниження ін-
шими культурами української не давала їй змоги вести рівноправний діалог, пишатися своїми надбаннями.
В іншій теоретичній площині у нього входять такі актуальні інформативні позиції, як:
— співконтакти партнерів у діалозі, тобто момент сприйняття то
го, чого на цей період не має співбесідник;
— типологічність форм контактування, що включає можливість
або неможливість на даний час рівноправного спілкування;
— і, нарешті, контакт-взаємозбагачення, як процес, що має існу
вати на зустрічній двосторонній позиції. Ніякі інші форми, вважа
ють вчені, — нав’язування, копіювання, відвертого чи прихованого
приниження або зверхності однієї сторони за рахунок іншої, не
дадуть раціонального результату.
Отже, справжня глибинна теорія діалогічності, висунута М.Бах-тіним, розвинулася у подальшому в працях вчених-істориків, філософів та культурологів у логічну теоретичну систему6.
Діалог культур не мислимий без базування його на загальнолюдських цінностях, зокрема і національній ідеї, як тій індивідуальній базі, з якою кожна з сторін творить свою неповторність і з якою входить у загальносвітовий контекст.
Тільки з позиції розробки теоретичного підґрунтя, аналізу факторів, що актуалізують напрямки нових об’єктів досліджень, можливо підійти до аналізу такої маловивченої конкретної теми, як ук-раїно-англійські культурні контакти, рівень і міра їх обгрунтованості та інформативної насиченості.
Темы: МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ТЕОРІЇ ДІАЛОГУ |