« ТВІР АНГЛІЙСЬКОГО КОМПОЗИТОРА ДЕВІДА ГОУ “КАНТИ” | Главная | УКРАЇНСЬКЕ ХОРОВЕ ВИКОНАВСТВО В СВІТІ »
ЧИ МОЖНА ВВАЖАТИ КАРОЛЯ ШИМАНОВСЬКОГО ТАКОЖ УКРАЇНСЬКИМ КОМПОЗИТОРОМ?
Автор: admin | 01 Окт 2008
На перший погляд, категорично ні. Адже загальновідомо, що він — основоположник польської композиторської школи XX ст. До того ж творчість його останнього, підгалянського періоду міцно спиралася на глибинні польські музичні джерела, а сам він певний час обіймав посаду ректора Варшавської музичної академії.
Але при глибшому і вдумливішому вивченні біографії і творчості Шимановського виникає питання, а чому його не можна вважати українським композитором? Адже дві третини свого 54-літнього життя він провів в Україні. При тому першу третину, тобто 18 років, майже безвиїздно, а другу — хоча й з перервами, та все одно його домівка була в Україні, в селі Тимошівка, нині Кам’янського району Черкаської області, а також в Єлисаветграді, який чомусь і досі, на 10-му році некомуністичної України, називається Кіровоградом. І тільки останню третину життя, вже після Жовтневого перевороту Шимановський прожив у Польщі, а помер взагалі у Швейцарії. Але Сергій Рахманінов так само останню третину життя прожив не в Росії, а в США, та від цього не перестав вважатися російським композитором. А Максим Березовський, Дмитро Бортнянський?
Цікавими є спогади про факт зустрічі 9-річного Шимановського з класиком української музики, композитором Миколою Лисенком. Як згодом згадував його син Остап, Лисенко разом з ним перебував у Шимановських влітку 1892 р. Прослухавши у виконанні Кароля Полонез Огінського, твори Шопена, Шуберта, Лисенко, нібито, його обійняв і сказав: “Ти будеш великим композитором, мій хлопчику. Вчись! Ціле життя вчись!”. Ця красива історія, на перший погляд, виглядає цілком правдоподібно. Однак мемуарам Остапа Лисенка можна довіряти далеко не завжди. У своїх спогадах він якось дуже детально описав зустріч батька з Іваном Франком, свідком якої начеб-
то був. А згодом з’ясувалося, що пам’ятати всі діалоги навряд чи міг. Отже, чи зустріч Шимановського з Миколою Лисенком відбулася насправді, чи це лише красива легенда, міг би сказати тільки сам Остап Лисенко, але він, на жаль, уже давно помер.
Наступне. Шимановський був етнічним поляком, а не українцем. Але ж так само поляками були Іван Рачинський, Вітольд Малішевсь-кий, Адам Солтис, Тадей Маєрський, Андрій Нікодемович, яких ми вважаємо українськими композиторами. Незаперечний внесок в українську культуру зробили родичі Шимановського — поляки Ярослав Івашкевич, родини Нейгаузів і Блуменфельдів. Та й узагалі, від того, що чи не більшість членів Національної спілки композиторів України не були етнічними українцями — хіба вони не вважаються українськими композиторами?
Далі. В Україні Шимановський написав більшість своїх творів, а симфонічних, камерно-вокальних і камерно-інструментальних — переважну більшість. За життя композитора його твори звучали з естрад Києва, Харкова, Львова, Кіровограда, Умані… Наприклад, у Харкові 31 січня 1934 р. без участі Шимановського відбувся симфонічний концерт, де виконувалися в тому числі його Четверта симфонія і концертовий варіант балету “Гарнасі”. Концерт пройшов з успіхом, але контекст його був трагічним. Адже напередодні, 1933 р. в Україні, в тому числі й на Харківщині, лютував жахливий голод, штучно створений сталінською системою, в результаті чого загинуло щонайменше 7 мільйонів українців. А “розстріляний” з’їзд кобзарів у Харкові 1932 р.? А процес Спілки визволення України? Скоріше за все Шимановський не міг усього цього знати, бо факти Голодомору та багатьох репресій приховувалися офіційними Москвою і Києвом. Відповідно не досить щирою була й рецензія на концерт у журналі “Радянська музика” (1934. №№2,3. С.69) відомого українського композитора і музикознавця Пилипа Козицького, який, високо оцінюючи твори Шимановського, в той же час чомусь знаходив паралелі з музикою Петра Чайковського. Це можна пояснити тільки тим, що Козицький в атмосфері тогочасної загальної “боротьби з модернізмом” іншим чином просто не міг дати належну оцінку творам Шимановського, які репрезентували стиль музики XX ст.
Також цікаво, що польський митець звернувся до давньогрецького міфу про Персефону, так само як і український композитор поль-
ського походження Іван Рачинський та — пізніше — російський, або французький, або американський композитор українського походження Ігор Стравінський.
Тепер досить важливий аргумент. Шимановський не писав музику до текстів українською мовою. Але до 1917 р. до таких текстів серед українських композиторів писали одиниці. Та й зараз, якщо не помиляюся, у Валентина Сильвестрова є лише один твір українською мовою, а в деяких кримських, донецьких чи одеських композиторів — жодного. Але ж усі вони вважаються українськими композиторами. То чим гірший Шимановський? До того ж якби він жив в Україні у 1920-ті рр., то невідомо, скільки творів він написав би на українські тексти і тематику. Адже зробив же польський митець власноруч авторизований переклад російською мовою свого філософського роману “Ефеб” у Єлисаветграді під час Громадянської війни! До речі, фрагменти цього роману, що збереглися, стали одним з літературних символів світового гомосексуалізму і їх кілька років тому опублікував московський журнал гомосексуалістів. Крім того, публікував же він свої статті 1919 р. теж російською мовою в денікін-ській газетці там же, щоб вижити.
Ще одне. Великим другом і справді музою Шимановського була етнічна українка, визначна, але ще належним чином не оцінена художниця світового значення Наталя Давидова з відомого козацького шляхетського роду Гудим-Левковичів, якій він присвятив свою Другу фортепіанну сонату. Про це трохи детальніше. Саме на вірші її чоловіка Дмитра Давидова, нащадка декабриста і некровного родича Петра Чайковського, Шимановський написав “Три романси”, ор.32 — і це було чи не єдиним його зверненням до текстів російською мовою. Саме Наталя Давидова, яка вивела українське народно-ужиткове мистецтво на світову арену і, можливо, на думку московського мистецтвознавця Георгія Коваленка, відкрила як художниця новий напрямок у світовому авангардизмі, що виростав з особливостей української декоративної творчості, мала найбільший вплив на світогляд Шимановського. Можна припустити, що її захоплення українською народною культурою, присутність Шимановського на організованих нею селянських фольклорних концертах у селі Вербівка, що знаходиться поблизу Тимошівки, стали одним з імпульсів до зацікавлення композитора в майбутньому фольклором Підгалля.
Скоріше за все через Наталю Давидову Шимановський познайомився і з її товаришкою по навчанню, видатною українською художни-цею-авангардисткою Олександрою Екстер.
І, нарешті, найголовніше — свідоме звернення Шимановського до українських народно-музичних джерел. І тут ніби все гаразд. Чотириюрідний брат композитора, видатний польський письменник і музикознавець Ярослав Івашкевич, який, до речі, вчився у Київській консерваторії, в своїй повісті “Сади” твердив, що Шимановський не лише збирав, а й робив обробки українських народних пісень у Тимошівці, де він узимку якось переховувався від епідемії, а в монографії “Шопен”, — що композитор у другій частині Другого струнного квартету використав українську народну мелодію.
Згодом польський диригент Чижовський відзначив, що в основі “Пісні Роксани” з опери “Король Рогер” лежить українська народна пісня “Ой у полі та корчомка стої”, а візантійські хори тої самої опери навіяні враженнями від відвідин композитором православної церкви на його батьківщині в Тимошівці. Ще пізніше автор цих рядків виявив два випадки безпосереднього зв’язку музики Шимановського з українським фольклором та чотири — опосередкованого. Останнє — через спорідненість польського й українського фольклору. Так, показовою є глибока спорідненість популярної польської народної пісні “Улані, улані”, обробленої композитором, і української народної “Тече річка невеличка”.
Отже, здавалося би, Шимановського з повним правом можна вважати не лише польським, а й українським композитором. Однак після глибокого наукового аналізу все виявляється далеко не так ясно.
Збирання і обробка Шимановським українських народних пісень цілком може бути витвором фантазії Івашкевича, оскільки, по-перше, повість “Сади” є художнім твором, а не науковою працею, а по-друге — самі обробки не збереглися. Поки що не вдалося знайти підтвердження й іншій тезі Івашкевича щодо української народної мелодії в Другому струнному квартеті. Так само, як і гіпотезі Чи-жовського про те, що візантійські хори опери “Король Рогер” навіяні відвідинами тимошівської церкви, бо Шимановський з тим самим успіхом міг чути православну культову музику в інших церквах, у тому числі в Росії. Уточнення потребує інше твердження Чижовсь-кого, що в основі “Пісні Роксани” з “Короля Рогера” лежить україн-
ська народна пісня “Ой у полі та корчомка стої”. Можливо, Чижовсь-кого, що спирався на власний слуховий досвід, підвела пам’ять, бо тут можна говорити лише про інтонаційну спорідненість мелодії “Пісні Роксани” і відомої української народної пісні “Ой хмелю, мій хмелю”. І при тому навряд чи тут можна твердити про свідоме звернення композитора до конкретного українського джерела.
Тепер щодо випадків безпосереднього зв’язку музики Шима-новського з українським фольклором. Вони справді є, але не вдалося, на жаль, з’ясувати, чи існують інтонаційні аналоги в польському фольклорі. А якщо це так, то композитор міг звертатися і до польських фольклорних аналогів.
Що ж до опосередкованого звернення до українського фольклору, що викликане спорідненістю з польським, то Шимановський навряд чи це враховував. Бо, звертаючися до польських підгалянських народних пісень, композитор не знав про їх спорідненість з піснями українських лемків, східних словаків, що мешкають у горах, та інших народів і етнічних груп карпатсько-балканського регіону, вважаючи підгалянські пісні прапольськими, які щасливо збереглися. І коли друг Шимановського, музикознавець (згодом академік) Адольф Хибіньський пізніше довів йому помилковість таких поглядів, то, за словами музикознавця, в композитора зіпсувався настрій.
Отже, існуючим фактам не суперечить такий висновок — в український період творчості Шимановський не звертався до української музичної культури, що зрештою випливало з його тодішніх ідейно-естетичних позицій. Скоріше за все композитор писав, опираючися довколишній інтонації. Відкриваючи нову добу в польській музиці, він, можливо, хотів заперечити традицію польського сенти-менту до української пісні, який спостерігався у XIX ст. Натомість зв’язки творчості Шимановського з українським фольклором вдалося знайти в його пізніших творах, написаних після остаточного переїзду з України до Польщі. Але уважніший аналіз цих зв’язків не дав підстав стверджувати, що композитор свідомо звертався до українського музичного фольклору.
Взагалі, незважаючи на глибокий науково-дослідницький інтерес, творча постать Шимановського залишається багато в чому загадковою. Вона, можливо, до певної міри ірраціональна і до кінця незбагненна, оскільки далеко не завжди піддається глибинному
розумінню, логічному поясненню й осмисленню, часом немовби вислизає з рук дослідника. Навіть, здавалося б, уже доведені факти при перевірці часом не підтверджуються. І це симптоматично, оскільки ще за життя Шимановського його постать була оповита легендами, до чого значною мірою спричинився, між іншим, він сам власноруч. Наприклад, вже після приходу до влади в Німеччині Гітлера Шимановський несподівано опублікував свою антисемітську статтю. Хоча антисемітом він ніколи не був, бо тісно дружив із скрипалем родом з Одеси Павлом Коханьським, якого в 9-літньому віці вихрестив диригент Еміль Млинарський, піаністом Артуром Рубінштейном, диригентом і композитором Гжегожем Фітельбергом.
Таким чином, на питання, чи можна Кароля Шимановського вважати також українським композитором — однозначно відповісти неможливо. Точніше було би відповісти, як японці, котрі ніколи не кажуть “ні”, а говорять “так, але…”. Так, але якби Шимановський не виїхав 1919 р. назавжди до Польщі. Щоправда, тоді дуже сумнівно, щоб він дожив, як було насправді, до 1937 р., бо його би ніхто періодично не випускав на лікування від туберкульозу до Швейцарії. А якби й дожив, то скоріше за все його би розстріляли в 1937 р. як шляхтича, бо, як засвідчують його переконання, він ніколи би не став стукачем
Темы: Чи можна вважати Кароля Шимановського також українськи |